Саранові шкідники є одними з найбільш небезпечних для сільськогосподарських культур, здатними за короткий час завдати значної шкоди посівам зернових, овочевих та кормових культур, що призводить до економічних втрат на рівні регіонів і держави. Масове розмноження та міграції цих комах спричиняються комплексом природних і антропогенних факторів.

Сприятливі кліматичні умови, такі як тепла посушлива погода, забезпечують швидкий розвиток личинок і дорослих особин, тоді як наявність великої кормової бази у вигляді посівів зернових культур, бур’янів та трав’янистих рослин створює сприятливі умови для їхнього живлення. Наслідки ураження посівів можуть бути катастрофічними: зниження врожайності, погіршення якості кормів для тваринництва, загибель молодих посівів та зменшення економічної ефективності господарств. Для недопущення масового розвитку саранових необхідно застосовувати комплексний підхід, що поєднує агротехнічні, біологічні та хімічні методи контролю.

Агротехнічні заходи включають регулярне скошування бур’янів та небажаної рослинності, чергування культур для ускладнення умов розмноження шкідників, ретельне оброблення полів після збору врожаю з оранкою та перекопуванням, що знищує яйця та личинок.

Біологічні методи передбачають використання природних ворогів саранових. У природних умовах птахи та хижі комахи, як-от мурахи й жужелиці, а також личинки жуків-наривників та мух-дзижчал, зменшують чисельність шкідників, знищуючи їхні яйцекладки (кубушки) у ґрунті. Для штучного регулювання чисельності шкідників у сільському господарстві також застосовують спеціалізовані біопрепарати на основі ентомопатогенних грибів та бактерій, що дозволяє ефективно контролювати сарану без зайвого хімічного навантаження на довкілля.

Хімічні заходи застосовуються лише у разі перевищення економічного порогу шкідливості та включають використання інсектицидів із дотриманням норм і строків внесення для мінімізації впливу на навколишнє середовище.

Основою недопущення масового поширення саранових є випереджувальний фітосанітарний моніторинг. Оскільки стадні види здатні формувати мігруючі зграї, ключове завдання полягає у виявленні та локалізації шкідника на ранніх стадіях розвитку личинок (так званих "куліг"), поки вони ще позбавлені крил і не здатні до масштабних перельотів. Особлива увага приділяється постійному контролю зон резервації шкідника — неорних земель, пасовищ, балок та занедбаних ділянок, які слугують основними місцями для відкладання яєць. Своєчасне виявлення осередків та їх крайова або суцільна обробка дозволяють ліквідувати загрозу до моменту, коли комахи набудуть міграційної форми